У науковій розвідці окреслено термінообшир поняття "лінгвокреативність", визначено маркери її вербалізації на синтаксичному рівні, постульовано твердження про те, що синтаксичний формально-граматичний рівень репрезентує предикативний мінімум, який може слугувати реченням, але тільки у взаємодії з конкретною мовленнєвою ситуацією, з урахуванням комунікативного контексту, динамічного розгортання поліжанрових інтеракцій формується реальне висловлення – релевантний засіб вербалізації інтенцій мовця, маркер його мовомислення та лінгвокреативності.