ХІХ ст. відоме у слов’янській гуманітаристиці своїм нечуваним до того часу інтересом до усної народної творчості. Саме з цим періодом пов’язані і перші спроби залучення до наукових студій фольклорних власних назв. Однак останні потрапляли в коло інтересів відомих на той час науковців насамперед для ілюстрування певних історичних та культурологічних ремінісценцій, реконструкції давніх вірувань, національної міфології, опису світобачення народу тощо. Про власні назви як об’єкт лінгвістичних досліджень, які мають повноцінне право на дослідницький інтерес, учені заговорили лише наприкінці ХХ ст. Власне, тоді починають формуватися теоретичні засади вивчення онімів у фольклорі. Проте саме спадщина фольклористів, етнографів ХІХ - першої половини ХХ ст. є одним з найбагатших і найнадійніших джерел дослідження фольклорної, зокрема пісенної, онімії. Для вивчення національної фольклорної системи називання вагомим джерелом були і залишаються фольклористичні дослідження Володимира Гнатюка та опубліковані ним тексти народної словесності, які містять значний онімний матеріал