Мовотворчість Василя Барки засвідчує активні пошуки нових лексичних одиниць, вміння письменника тонко відчувати потенційні можливості української мови й вдало використовувати їх для вербалізації авторського світосприйняття. До виразних ознак мовостилю письменника належить використання різнотипних лексичних одиниць ‒ семантичних та морфологічних дериватів, ‒ що відображають асоціативно-образне сприйняття певних елементів дійсності.