Особливості перекладу поезії Пауля Целана українською мовою
Abstract
Переклад поезії як один з найскладніших різновидів художнього перекладу, творчий процес,
що дозволяє створити якісно нову частину власного літературного простору, наразі є привабливим
тлом творчості та об’єктом перекладознавчих наукових розвідок. Насамперед увагу науковців
привертають способи збереження естетичного впливу, передачі особливостей художньої мови
письменника і національного колориту, що є результатом взаємодії фонетичних, стилістичних,
лексичних та синтаксичних художніх засобів. Відтак важливим елементом аналізу стає виявлення
специфіки авторського перекладу на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному,
текстовому рівнях. Саме таку мету – визначити специфіку україномовних перекладів поезій видатного
німецькомовного митця Пауля Целана, виконаних С. Жаданом, П. Рихлом та М. Фішбейном, а саме
специфіку передачі оригіналу різнорівневими мовними засобами, що свідчать, окрім іншого, й про
особливості авторського перекладацького стилю, має ця стаття. Для досягнення мети встановлено
завдання – з’ясувати теоретико-методологічне підґрунтя досліджуваної проблематики, здійснити
аналіз перекладів на всіх мовних рівнях, визначити особливості індивідуального стилю перекладачів,
які виконуються шляхом застосування порівняльно-перекладацького, лінгвостилістичного та
контекстуального аналізу.
Такий підхід дозволив висновкувати, що: а) перекладачі активно використали засоби
транслітерації, транскрипції, адаптивного транскодування; за допомогою асонансу та алітерації їм
вдалося передати зміст, зберігши милозвучність; б) спостерігалася зміна числа іменників та
застосування зменшено-пестливих суфіксів, які адекватно передають зміст оригіналу; в) переклад
безеквівалентної лексики – авторських неологізмів здійснювався в основному шляхом калькування або
лексико-семантичної заміни; метафори перекладачі зазвичай відтворювали; частотним є використання
лексико-семантичних прийомів дисперсії, додавання, заміни; конструкції, невластиві для української
мови, перекладачі долали адаптуванням, уникаючи граматичної інтерференції; складні речення
передавались, як правило, безсполучниковими реченнями задля збереження мелодійності; г)
перекладачі зберегли комунікативні функції, наявні в оригіналі. Зафіксовані персональні авторські
особливості при перекладі, відомі як індивідуальний стиль перекладача: П. Рихло зазвичай вдається до
вільного (а не буквального) перекладу, часто застосовуючи різного роду перекладацькі прийоми
(додавання, підсилюючи конотацію описуваних образів, лексико-семантичної заміни); С. Жадан часто
користується вилученням, щоб не переобтяжувати текст перекладу, дисперсією, зберігає «золоту
середину» між дослівним та вільним перекладом; М. Фішбейн надає перевагу дослівному перекладу,
через те його переклад не є надто милозвучним, часто застосовує калькування або ж часткову лексикосемантичну заміну.