Вербалізація авторських інтенцій модифікованими експресивними синтаксичними структурами в англомовному художньому тексті.
Abstract
Проблема інтенційності при зміні лінгвофілософських парадигм сьогодення висувається на передній план, дослідження способів і засобів реалізації цієї категорії в сучасній англійській мові не можна вважати вичерпним. У працях, присвячених проблемам інтенційності, фрагментарно аналізувались окремі її сторони. Предметом аналізу постали такі синтаксичні побудови, які супроводяться різноманітними модифікаційними змінами позиційної реченнєвої структури. До них належать незакінчені речення, парцельовані. Засвідчено, що сучасну мовну канву художніх американських прозових творів характеризує так званий синтаксис «потоку свідомості»: обірваний, сегментарний, що максимально наближає виклад матеріалу до розмовного мовлення, в основі якого – закон економії мовних засобів. Такі мовні синтаксичні структури імітують усно-розмовну форму мовлення і посилюють експресивізацію висловлення. З’ясовано, що модифіковані синтаксичні структури, у яких порушені зв’язки між компонентами та змінено їх типове місце при структуруванні, внаслідок чого вони перетворюються в експресивні елементи художнього тексту, надзвичайно поширені у сучасних творах американських прозаїків.
Щодо вживання незакінчених речень, то відзначаємо, що найтиповішими їхніми стилістичними функціями є вираження різноманітних емоційних станів, серед яких: схвильованість, розгубленість, невпевненість, страх, здивування та інші. Незакінчені синтаксичні структури вказують також на зміну настрою ліричного героя, його роздуми, емоційну нестриманість співрозмовника, коли він не хоче продовжувати розмову, перебиває мовця.
Одним із яскравих експресивних модифікованих побудов є і явище парцеляції, коли інформація подається частинами. Парцеляція полягає у членуванні речення на окремі сегменти з метою надання висловленню виразності. Унаслідок такого членування зміст речення виражається не однією, а декількома мовними одиницями. Прийом парцеляції у художньому тексті створює загальне емоційне напруження (що передається читачеві), яке може конкретизуватися при описі дуже широкої гами емоцій: любові, образи, відчаю, гніву, іронії та інших.