Політична комунікація влади й опозиції в умовах багатопартійності сучасної Республіки Болгарія, за соціальним і функціональним значенням, сприяє мобілізації інтелектуального потенціалу, соціальної енергії, ініціативи, як окремих громадян, так і різних громадських організацій, груп, прискорюючи і поглиблюючи цим подальший розвиток суспільства в цілому. У статті представлена об’єктивна ідентифікація політичної комунікації, специфічні риси публічних виступів та двояка проекція політичних промов у вертикальній перспективі «влада – опозиція». При позиціонуванні Болгарії за критерієм ступеня демократичності у комунікації влади й опозиції слід зважати на амплітудні відмінності: особливості переходу Болгарії після 1989 р., політичну конфігурацію (вплив двопартійної системи), чітку специфіку політичної конфронтації комунікаційного процесу, який розкриває їх непримиренність і відмінність позицій. Специфічне протистояння основних політичних акторів (СДС і БСП) розвивалося по надто руйнівній вісі «демократія – комунізм». Восьмирічна діяльність коаліційного уряду СДС (2001-2009) спричинила крайню експансію. Її інтенсивність дещо нівелювала ідеологічна ідентичність, але й вона не змогла пом’якшити комунікаційне протистояння між владою та опозицією. Діяльність трьох урядових кабінетів партії ГЕРБ і прем’єра Б. Борисова, починаючи з 2009 р., чітко висвітлила нові відмінності в комунікації з опозицією, провокуючи системну непримиренність. Опір влади щодо опозиції іноді межує з зарозумілістю. Це створює замкнене коло, в якому влада та опозиція підстерігають одна одну, щоб швидко реагувати в просторі ЗМІ на прорахунки супротивника, компрометувати, з метою введення нових правил.