У статті за допомогою формально-догматичного методу позитивістської традиції правопізнання та методу реалістичної феноменології як інструменту антропосоціокультурного підходу до пізнання права досліджуються деякі дискусійні питання правової природи інституту одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати ними одноразового збору до бюджету. Авторами статті така строкатість, більше того, навіть протилежність застосованих методологічних підходів до пізнання правової природи вищезазначеного інституту пояснюється як інноваційний характер цього інституту права, відсутність у нього достатньої кількості апріорних ознак, які б заздалегідь недвозначно вказували на його ймовірну правову природу. Обґрунтовано висновок, що одноразовий збір до бюджету, що вноситься фізичними особами в результаті одноразового (спеціального) добровільного декларування ними належних їм активів, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету», не є ні податком, ні збором в їх тлумаченні Податковим кодексом України, а відповідні фізичні особи не є платниками ні податку, ні збору в їх вищезазначеному розумінні. Доведено, що хоч вищезазначений інститут права формально і не суперечить визначенню збору в його тлумаченні п. 6.2 ст. 6 Податкового кодексу України, він також не відповідає системному тлумаченню збору цим Кодексом. Не відповідає цей інститут права й юридичному феномену «амністія» в її тлумаченні законодавцем України. Автори статті резюмують, що вищезазначена група юридичних норм (інститут права) за своєю природою є фінансово-правовим зобов’язанням фізичних осіб у сфері одноразового (спеціального) добровільного декларування належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету.