У статті розглянуто особливості функціонування найбільш поширеного силабічного розміру української поезії ХІХ століття – 14-складового вірша (у цезуровому варіанті 8 + 6) у харківських поетів-романтиків дошевченківського періоду (20–30 рр.). Стисло окреслено місце та роль силабічного віршування в українській поезії загалом (зокрема, наголошено на застарілості тези про штучність цієї форми в українській поезії); здійснено огляд історії входження 14-складового вірша в метричну палітру української поезії, наголошено на ролі українського фольклору та польської літератури в засвоєнні цієї форми як у давній, так і в новій українській літературі. Детально проаналізовано метрично-строфічний рівень функціонування розміру, а також особливості фоніки – рими та звукопису. 148-складовий вірш літературного походження поступово набув поширення в українському письменстві упродовж ХVІІІ ст., особливо – в другій половині століття у тісній взаємодії з фольклором та польським віршуванням. У першій половині ХІХ ст. він відроджується в доробкові поетів-романтиків, які вже орієнтувались саме на фольклорну поетику; з іншого боку, це було продовженням і літературних традицій барокової поетики. На метрико-строфічному рівні 14-складовий вірш у цей період функціонує у двох варіантах: двовіршовому (14 + 14) та катренному (8 + 6 + 8 + 6); в обох випадках найчастіше наявна й „мала” цезура, що ділить 8-складову частину на 2 симетричні відрізки. В окремих творах катренний варіант розміру має повне перехресне римування клаузул (ABAB), значно частіше – неповне (ABCB), що є наслідком розпаду, поділу 14-складового рядка на коротші силабічні групи. Традиції барокового варіанта 14-складовика з римованими 4-складовими групами (одного з варіантів леоніна) у цей час не знаходять продовження. Рими – майже виключно жіночі. У кількох зразках цього розміру спостерігаємо майстерне застосування елементів звукопису – асонансів, алітерацій, ономатопей, фонетичних анафор та епіфор тощо. Також виділено окремі перегуки поетикальних засобів харківських романтиків та Т. Шевченка у творах, написаних 14-складовиком.