У статті досліджено поняття правового моніторингу з погляду якості та ефективності правового регулювання. Зауважено, що значення правового моніторингу зростає у вивченні динаміки чинного законодавства, його наукової обґрунтованості та модернізації. Проте в Україні ще не сформовано цілісної системи правового моніторингу, не врегульовано досі й питання правової експертизи нормативно-правових актів, відсутнє оцінювання раціональ- ності їх прийняття та практичної реалізації. Наголошено, що ці проблеми істотно впливають і на якість чинного законодавства, і на їх соціальну ефективність. Відтак знижується якість правового регулювання, зростає корупція та правовий нігілізм у суспільстві. Зроблено висновок, що розвиток інституту правового моніторингу має здійснюватися в напрямках формалі- зації та уніфікації його основ у Законі «Про нормативно-правові акти в Україні»; вироблення загальних підходів до концепції подальшого розвитку моніторингових досліджень (наприклад, про необхідність виділення конститу- ціоналізації чинного законодавства як напрямку подальшого аналізу, конституційного моніторингу та діагностики конституційних процесів); введення до суб’єктного складу правового моніторингу всіх гілок державної влади, органів місцевого самоврядування, громадянського суспільства, професійної юридичної спільноти, представників науки, незалежних експертів тощо; забезпечення оперативності правового моніторингу; надання обов’язкового характеру результатам правового моніторингу; використання новітніх інформаційних технологій для створення офіційної бази проектів нормативних правових актів, а також чинного законодавства і практики їх реалізації, впро- вадження суспільного (громадського) правового моніторингу та створення інтернет-порталу для його проведення. Ключові слова: правовий моніторинг, правова експертиза, ефективність правового регулювання, якість законо- давства, конституціоналізація законодавства, громадянське суспільство, громадський правовий моніторинг.