У статті розглянуто теоретичні та практичні аспекти «гонорару успіху» адвоката як частини винагороди адвоката за надану правову допомогу. З’ясовано, що єдиного правового регулювання і розуміння «гонорару успіху» адвоката у зарубіжних країнах не має. У кожній є свої особливості законодавчого і корпоративного регулювання, тлумачення і практичного застосування. В Україні під поняттям винагороди адвоката у вигляді «гонорару успіху» адвокати розуміють: 1) відмову від винагороди за програш справи – «не має успіху, не має винагороди» (no cure no pay); 2) винагороду у вигляді бонусів за виграш справи на додаток до визначеного у договорі основного гонорару – «плата за успіх» (success fees); 3) винагороду, яка сплачується за умови виграшу справи у вигляді відсотків з присудженої судом суми – угода про відсоток від суми виграшу, яка покриває весь гонорар адвоката (quota pars litis). Дослідженням судової практики про вирішення судами питання про стягнення «гонорару успіху» у складі судових витрат встановлено, що українські адвокати заявляють до компенсації з програвшої сторони «гонорар успіху» у вигляді бонусів за виграш справи на додаток до визначеного у договорі основного гонорару як правило у чітко обумовленій сумі. Однак, договірні відносини клієнта та адвоката щодо «гонорару успіху» для суду не мають вирішального значення. Першочергово суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично понесені і їх необхідність. Основною підставою для відмови чи часткової відмови у задоволенні «гонорару успіху» у складі судових витрат є неспівмірність зі складністю справи. Доведено, що з власної ініціативи суд не має права вирішувати питання про відмову чи зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, в тому числі відмовляти у стягненні з програвшої сторони «гонорару успіху» адвоката.