Проаналізовано кінорецептивну проблематику біографіки британської письменниці Айріс Мердок в епістемологічному та історіографічному ракурсах. Враховано продуктивну взаємодію різних видів творчості біографічного спрямування, завдяки чому механізм уявлення/сприйняття/пізнання реалізується головним чином через референції та рефлексію як індивідуальну здатність доповнення „істинності” фактажу біографічного матеріалу іншими відношеннями, як-от „інтерпретовність”, „реалізовність”. Це в цілому утворює так званий когнітивний комплекс, пов’язаний з особливостями сприйняття байопіку „Айріс” як окремо, так і в контексті інших жанрів біографічного спрямування: мемуарів, літературної біографії тощо. Зауважено, що у світовому контексті біографічних фільмів про письменників кінострічка режисера та сценариста Річарда Ейра „Айріс” (2001) сприймається досить неоднозначно. Пояснюється така рецептивна „неоднозначність” тим, що Р. Ейр певною мірою відходить від усталених канонів жанру байопіку, вибудовуючи сюжет на контрасті двох площин стосунків подружжя відомих інтелектуалів – Бейлі та Мердок – молодої, талановитої, харизматичної, відкритої у стосунках Айріс та літньої, ураженої невиліковною хворобою жінки. Позаяк охопити життя письменниці в усіх проявах та видах діяльності в одному ракурсі практично неможливо, режисер вдається до інтермедіальних вимірів та прийомів викладу біографічного матеріалу. Опираючись на документальну основу та мемуаристику чоловіка письменниці Джона Бейлі („Елегія про Айріс” та „Айріс та її друзі”), за рахунок хронотопних зсувів, телевізійної біографії в біографії, фрагментів лекцій, акцентуючи розсипані у стрічці цитати-вислови письменниці, режисер створює власну модель біографії Мердок. Така стратегія дозволила йому, хоч і фрагментарно, показати одну з найрозумніших жінок світу у різних іпостасях: і як письменницю, і як філософа, і як звичайну людину, відтворюючи найбільш щасливі та найбільш трагічні фрагменти її життя, зокрема в період прогресування хвороби Альцгеймера.