Дослідження функціонування міфологічних образів в літературі XX ст, є однією з пріоритетних проблем сучасного літературознавства. Світова культура містить певні сюжети і образи, які досить часто повторюються в національних літературах. Одним із найбагатших джерел цього матеріалу є античність, яка спричинила важливий поштовх для виникнення європейської літературної традиції. Міфологія античності відображає примітивне антропоморфне бачення світу та стосунки і взаємодію людей з божествами, породженими перенесенням родово-общинного способу життя на оточуючу природу. За зовні простими фантастичними сюжетами міфів фіванського та троянського циклу проглядаються ключові проблеми людського існування. В античному ж герої закладена величезна прихована морально-психологічна інформація, яку нащадкам потрібно лише вивільнити. Потенційність подальшого розвитку міфологічних героїв та універсальний характер проблем, що постають перед ним, дають персонажу можливість вийти за рамки античності. Перехід в інший час або національну культуру передбачає здатність героя адаптуватися до нового світосприйняття і проблем, викликаних сучасним життям. Серед багатьох літературних творів про Одіссея особливої уваги заслуговує роман шведського письменника Е.Юнсона “Прибій і береги” (1946). Поштовхом для його написання стали події Другої світової війни. Письменник наповнив гомерівську поему духом свого часу, зробивши героїв давньогрецького епосу виразниками ідей сучасності. Таким чином, у протагоністах роману з самого початку закладена двомірність, яка відображається в їх характерах і способах мислення. Майбутнє знайшло відображення в минулому, примушуючи читачів замислитися над екзистенційними проблемами людства, цінністю людського життя та війною, що заперечує його. У романі Е.Юнсона зберігається фабула, місце і час гомерівської “Одіссеї” (фабула — повернення Одіссея після Троянської війни; місце розгортання подій — Ея, Феакія, Піл ос, Спарта, Ітака; час – сім з половиною років після закінчення війни). Проте, збіг цих аспектів фабульної схеми обох творів не означає їх тотожність та переповідання грецької поеми шведським автором. Як зазначає А. Нямцу, незважаючи на відносну постійність домінантних характеристик структурного оформлення легендарно-міфологічних ситуацій “Традиційний сюжетно-образний матеріал не потрібно сприймати як абсолютно незмінну і замкнену систему, тому що діахронний розгляд літературної еволюції конкрет¬ної структури демонструє її формально-змістову гнучкість (курсив наш — Н.Я.), яка не лише передбачає, але й нерідко провокує широкий інтерпретаційний діапазон подієво-семантичних домінант” (7, с.28). Тож, античний протосюжег, який складає кістяк юнсонівського роману, реанімуючись у XX ст., отримує новий ідеологічно-імпліцитний зміст. Розгляд кожного з аспектів побудови роману “Прибій і береги” дасть змогу прослідкувати еволюцію сюжету в досліджуваному романі.