Загальнокультурна літературна традиція - явище, що формувалося протягом століть. Говорячи про світову літературу, слід зауважити, що вона не є чимось однорідним, а складається з величезного доробку представників різних культур. Проте література будь-якої країни не існує відокремлено, а лише в постійному взаємозв’язку та обміні. Саме в процесі творчих контактів виникає взаємозв’язок народів і культур, який виявляється у функціонуванні традиційних образів і сюжетів. Змістова міст¬кість та багатозначність традиційних сюжетів дає широке поле для їх інтерпретаційного пе¬реосмислення. Форми і способи трансформації сюжетно-образного матеріалу отримали чітку класифікацію у дослідженнях А. Є. Нямцу який вирізняє такі трансформаційні прийоми, як “накладання”, “асоціативно-символічне зближення”, “аксіологічний зсув” [5; 6] та ін. У даній статгі аналізується своєрідність переосмислення античного зразка в літературі першої половини XX ст. завдяки використанню форми щоденника, що дозволяє письменнику показати гомерівську поему через призму світосприйняття головної героїні. Водночас звергається увага на те, що зміна структури лротозразка спричиняє суттєву еволюцію геро¬їв та дає можливість показати їх характери у розвитку. Однією з структур, що активно розробляється і до нашого часу, є гомерівський мотив “Одіссеї”. Завдяки “відкритості” [6:49] своєї системи та наявності “морально-психологічних домінант” [6:73] “Одіссея” продовжує своє існування, зазнаючи трансформацій і суттєвих переосмислень. Здатність твору перетворюватися і актуалізуватися у відповідний часовий період свого перевтілення пояснюється розвитком суспільства та переоцінкою певних моральних засад. Отже, одним із трансформуючих шляхів літературного твору є аксіологічна переакцентуалізація, що відкриває “широкий простір для моделювання різних аспектів духовної суперечності” [5:54]. Письменників XX століття приваблює не відтворення сюжетних колізій, а прагнення заглибитись у світ почуттів героїв, розкрити їх духовний світ. Яскравим прикладом трансформації загальновідомого зразка є “Щоденник Пенелопи” К. Варналіса, який є однією, з численних переробок поеми Гомера “Одіссея”. Повість написана у формі щоденника. “Заголовок твору часто є тим первинним ідейно-смисловим сигналом, який налаштовує реципієнта на необхідне автору сприйняття інтерпретації сюжету (образа, мотиву), а інколи і підказує читачу характер його переосмислення” [5:79]. Такий авторський прийом дозволяє не лише ознайомитися з подіями, а й отримати оцінку й відношення до них оповідача. Форма щоденника дає можливість автору говорити від імені головної героїні, тобто показувати події з “середини”, суб’єктивно зображаючи їх, і, шо головне, перейти від простої констатації фактів до зображення цих подій через світосприйняття головної героїні. Саме героїні, адже у Варналіса Пенелопа стала повноцінною діючою особою, наділеною почуттями, характером, а не просто персонажем другого плану гомерівської “Одіссеї”.