Дослідження функціонування міфологічних образів у літературі XX ст. є однією з пріоритетних проблем сучасного літературознавства. Світова культура містить певні сюжети й образи, які досить часто повторюються в національних літературах. Одним із найбагатших джерел цього матеріалу є античність, яка дала важливий поштовх до виникнення європейської літературної традиції. В античному герої прихована величезна морально-психологічна інформація, яку нащадкам потрібно лише вивільнити. Потенційність подальшого розвитку міфологічного героя та універсальний характер проблем, що постають перед ним, дають персонажу можливість вийти за рамки своєї епохи. Перехід в інший час або національну культуру передбачає здатність героя адаптуватися до нового світосприйняття і проблем, викликаних сучасним життям. Через те, що давньогрецькі образи та мотиви містять у собі екзистенційне розуміння світу і є відкритою системою, вони залишаються досить продуктивним джерелом для сучасної літератури. Одним із найактивніших міфологічних сюжетів є «Одіссея». Продук¬тивність гомерівської «Одіссеї» у світовій літературі доводять численні розробки цього мотиву в різний час. У XX столітті до фабули і персонажів поеми зверталися такі письменники, як Н. Казандзакіс «Одіссея», Д. Джойс «Улісс», Ф. Фюман «Привиди», К. Варналіс «Щоденник Пенелопи», Є. Анджиєвський «Ніхто», Г. Олді «Одіссей, син Лаерта» та інші. Серед багатьох літературних творів про Одисея особливої уваги заслуговує роман шведського письменника Ейвінда Юнсона «Прибій і береги» (1946). Поштовхом для його написання стали події Другої світової війни. Письменник наповнив гомерівську поему духом свого часу, зробивши героїв давньогрецького епосу виразниками ідей сучасності. Таким чином, у протагоністах роману з самого початку закладена двомірність, яка відображається в їх характерах і способах мислення. Майбутнє знайшло відображення в минулому, примушуючи читачів замислитися над екзистенційними проблемами людства, цінністю людського життя та війною, що заперечує його.