Статтю присвячено питанням цифрової трансформації освітніх послуг у країнах ЄС. Метою дослідження є аналіз кращих практик країн ЄС для визначення ключових напрямів такого перетворення. Зазначається, що цифрова освіта вже більше десяти років є частиною процесу формування політики ЄС, однак лише терміновий перехід до онлайн-навчання, викликаний повним закриттям навчальних закладів усіх рівнів під час COVID-19, показав її реальний стан та з’ясував основні проблеми, які необхідно розв’язати. Розглянуто характерні особливості функціонування ринку онлайн-освіти та її недоліки. Відзначено, що онлайн-освіта має переваги над іншими формами навчання, але водночас висуває певні вимоги як до викладача, так і до здобувача освіти, жодним чином не зменшуючи, а часом і збільшуючи трудовитрати обох. Встановлено, що розвиток цифрових технологій і зростання попиту на вищу освіту стимулюють появу університетів нового типу мега університетів (mega universities) та мережі університетів без кордонів (borderless networks of universities). Розвивається також і відкрита віртуальна мобільність (Open Virtual mobility), яка базується на поєднанні формальної та неформальної освіти шляхом організації онлайн-мобільності з використанням курсів із відкритих каталогів курсів різних університетів. У реаліях сьогодення одним із трендів цифровізації освіти в країнах ЄС стала гейміфікація, що є важливим чинником розвитку професійних навичок студентів та учнів, оскільки підвищує мотивацію, інтерес та сприяє розвитку пізнавальних навичок здобувачів освіти. Зазначено також, що актуальність і важливість цього питання не викликає сумнівів, адже перспективний досвід країн ЄС, що вже мають вагомі досягнення у сфері цифровізації освіти, є дуже цінним для України.