Науковий інтерес до медіації, починаючи з рубежа ХХ–ХХІ століть, зростає в геометричній прогресії. В центрі уваги дослідників перебувають питання пізнання її природи та властивостей, функціонального потенціалу та національних особливостей його прояву. Чи не найбільш інтенсивно та плідно розробляється проблематика технік і технологій медіації. Водночас спеціальні дослідження її як альтернативи державному судочинству на вітчизняних теренах поки що залишаються поодинокими. Автори статті прагнуть до певної міри заповнити цю прогалину. Безпосередньою метою статті є аналіз суспільних передумов, які передували появі медіації як альтернативі державному судочинству у розвинутих суспільствах Заходу та зумовили утвердження її як загальносуспільного інструменту вирішення конфліктів (спорів) у них. Конкретними задачами статті є стислий аналіз найгостріших викликів ХХ ст. індивіду-особистості та утвердження людиноцентризму у світі в середині – другій половині ХХ ст. як суспільних ідеології і практики та передумов появи медіації як альтернативи державному судочинству. За основу методологічного інструментарію дослідження взято антропосоціокультурний підхід і загальнонаукові принципи об’єктивності й історизму.