Дослідження діалектного словотвору належать до актуальних та перспективних напрямів сучасного мовознавства. У пропонованій розвідці зосереджено увагу на висвітленні тих проблем та аспектів, що вже отримали наукове опрацювання й представлені в роботах таких українських мовознавців, як Г. Аркушин, П. Гриценко, Я. Закревська, І. Ковалик, К. Лук՚янюк, В. Німчук, З. Сікорська та ін. Водночас визначені й ті завдання діалектного словотвору, що й досі залишаються мало вивченими. Зокрема, це специфіка формування образних мотиваційних відношень у процесі деривації і творення похідних одиниць з образним компонентом змісту. У цьому аспекті важливу роль відведено виборові джерельної бази: до уваги взято визначну для української пареміології працю ‒ „Галицько-руські народні приповідки”, зібрані, впорядковані та пояснені Іваном Франком (1901‒1910 рр.). Такий вибір обґрунтований тим, що в матеріалах етнографічних збірників часто трапляються оригінальні (подекуди поодинокі) з погляду словотворення деривати, варті уваги дослідників; у поясненнях значень образних висловів здебільшого наведені коментарі (записані з уст народу), які є важливими для встановлення мотиваційних відношень та які розкривають специфіку світоглядних і ціннісних орієнтирів діалектоносіїв. У пропонованій розвідці здійснено ґрунтовний аналіз образно-мотиваційних відношень, на базі яких утворилися відіменникові дієслова закозачитися, зкозачитися та ін., що були притаманні для мовлення діалектоносіїв південно-західних говірок. Завдяки зіставленню різних лексикографічних, фольклорних та етнографічних джерел, з՚ясовано, що пояснювальні діалектні мікротексти, наведені в „Галицько-руських народних приповідках”, допомагають встановити похідність та мотивованість тих лексичних одиниць, які входять до складу сталих висловів.