Актуалізовано проблему жанрової спадковості в літературно- кінематографічному дискурсі. Зауважено, що кінематограф ак- тивно апелював до біографічного жанру вже в перші роки свого існування, в епоху німого кіно. Не зникав із поля зору кіномитців він і упродовж усього ХХ ст. В останні роки прос- тежується активізація даного жанру в кінематографі й на те- лебаченні, що стимулює інтерес дослідників. Аналізується ре- цептивний аспект біографіки українського філософа, бого- слова, педагога та поета Григорія Савича Сковороди (1722– 1794) в кінематографічному дискурсі. Констатовано, що пос- тать знаного філософа не привертала гідної уваги кіномитців ні в радянський період (один художній і один документаль- ний фільм), ні в роки Незалежності. Той невеликий кінодоро- бок, що існує сьогодні, тільки фрагментарно знайомить гля- дача з «українським Сократом». Відзначається, що документа- лістика, на противагу ігровому кіно, все ж має низку фільмів про Григорія Сковороду, які, безумовно, різняться своїм твор- чим потенціалом. Однак, маючи вагоме естетико-пізнавальне значення, всі вони презентують особливий спосіб опрацю- вання біографічного матеріалу (спогади, свідчення сучасни- ків, листи) та творчого доробку (філософські праці, літературні твори, музичний спадок) і виконують важливу функцію попу- ляризації шанованої особистості та її творчості. Констатується, що кінематографічна актуалізація біографії філософа в ос- танні десятиліття спричинена новою історичною ситуацією, прагненням по-новому рецептувати його доробок, розвінчати наявні біографічні міфи. Зроблено висновок, що філософські ідеї Сковороди не просто зостаються актуальними у ХХІ ст., а й постають своєрідними маркерами української ідентичності в реаліях сьогодення.