Сьогодні людство опинилося перед принципово новими цивілізаційними викликами, які потребують відповідних знань, внутрішньої готовності особистості, уміння адекватно оцінювати ситуацію і діяти. Державна політика у цій сфері орієнтує на обов’язковість дошкільної освіти, гуманізацію педагогічного процесу, створення сприятливих умов для розвитку дітей, забезпечення єдності роботи батьків, закладу дошкільної освіти, громадськості у їхньому вихованні, оновлення змісту підготовки педагогічних кадрів. Модернізація та адаптація до реалій сьогодення змісту дошкільної освіти України вимагає визначення чітких методологічних засад, що враховують сучасні світові та європейські тенденції розвитку дошкільної освіти і водночас ґрунтуються на національних надбаннях, українській культурі. Державна політика в галузі освіти підкреслює провідну та важливу роль сім’ї у вихованні молодого покоління. Зокрема, Законом України «Про дошкільну освіту» передбачено: «Держава надає всебічну допомогу сім’ї у розвитку виховання та навчання дитини; піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей» [1]. Увага педагогів має спрямовуватися на головні лінії розвитку фізичного, психічного та морально-духовного здоров’я, особистісних цінностей як своєрідного внутрішнього стрижня, ціннісної етичної орієнтації з формування навичок практичного життя, емоційної сприйнятливості та сприяння розвитку індивідуальності дитини. Реалізувати зазначені завдання повинні насамперед батьки та вихователі закладу дошкільної освіти. У зв'язку з цим постає необхідність співробітництва закладів дошкільної освіти з батьками дітей дошкільного віку, адже повноцінне становлення особистості дитини залежить від співпраці родинного та суспільного дошкільного виховання. Тому на сучасному етапі розвитку дошкільної освіти не втрачає актуальності питання сімейного виховання дошкільників. Самою природою батькові і матері відведені ролі природних вихователів своїх дітей. Згідно із законодавством, батько і мати наділені рівними правами та обов'язками щодо дітей. Але культурні традиції дещо по-іншому розподіляють ролі батька та матері у вихованні дітей. Мати доглядає за дитиною, годує й виховує її, батько здійснює загальне керівництво, забезпечує сім'ю матеріально, охороняє від ворогів. Для багатьох такий розподіл ролей є ідеалом сімейних відносин, в основі яких лежать природні якості чоловіка і жінки - чуйність, ніжність, м'якість матері, її особлива прихильність до дитини, фізична сила і енергія батька. Виникає питання: наскільки такий розподіл функцій в дійсності відповідає природі чоловічого і жіночого начала в сім'ї? Справді жінка відрізняється особливою чутливістю до емоційного стану дитини, до її переживань?