Аналізується жанрова специфіка телесеріалу «Спіймати Кайдаша» (2020) сценаристки й продюсерки Наталії Ворожбит та режисера Олександра Тіменка. Ідентифікуються маркери його успіху. Кінотекст максимально зберігає фабульну матрицю повісті «Кайдашева сім'я» (1878) І. Нечуя-Левицького. Водночас, класична фабула виразно осучаснюється, набуває нових соціальних акцентів: тут творчо переосмислюються вже здавна знайомі «традиційні образи» та «вічні питання». Першоджерело актуалізується не лише на рівні хронотопу, персоносфери, сюжетотворення та історичного контексту, але й на рівні стильових парадигм нової епохи. Суттєві модифікації епічного сюжету також відбуваються й на жанровому рівні. Автори ввели додаткові сюжетні фрагменти з участю нових персонажів, значно збільшуючи обсяг (текст класика на півтори сотні сторінок перетворився на дванадцятисерійну міні-епопею). Це розгорнуло проблематику першоджерела, за рахунок акторської гри стало більш виразним психологічне розкриття внутрішнього світу персонажів. Соціально-побутова сатирично-гумористична повість-хроніка, трансформуючись відносно специфічних вимірів іншого виду мистецтва, перетворилася на успішний «трагікомічний» кінороман. Констатовано, що наявний ресурс «Кайдашевої сім'ї» виявив тенденцію актуалізуватися в часі та просторі за рахунок пародіювання стереотипів, певною мірою – завдяки деміфологізації і десакралізації звичних культурних кодів. Римейк «Спіймати Кайдаша» підтвердив потенційний ресурс першоджерела, можливості його успішного переспіву.