На сучасному етапі розвитку України, в умовах докорінних соціально-економічних трансформацій та глобалізації міжнародного освітнього простору, кардинальних змін зазнає й вітчизняна система освіти. Головне її завдання, відповідно до нагальних викликів сьогодення, забезпечити сприятливі умови для формування конкурентоспроможної особистості, здатної адекватно реагувати на неоднозначні суспільні виклики. Основи її становлення закладаються в системі дошкільної освіти, діяльність якої повинна відповідати вимогам держави й суспільства, соціально-культурним потребам сім’ї щодо виховання дітей дошкільного віку, створювати комфортне середовище для їхнього гармонійного всебічного розвитку, вироблення життєво важливих компетентностей. Перспективні напрями розвитку і шляхи вдосконалення дошкільної освіти в Україні визначено в законах України «Про освіту» (2017) та «Про дошкільну освіту» (2001), Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» (1996), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002), Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2012), Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (2015), «Базовому компоненті дошкільної освіти» (2012) та інших законодавчих і нормативно-правових документах. Вирішення окреслених у них завдань можливе за умови ґрунтовного вивчення і творчого використання ідей і досвіду, накопиченого закладами дошкільної освіти України в різні історичні періоди, а також за її межами, зокрема у США та Канаді, де проживає понад 30% закордонних українців і, найголовніше, діють найдавніші і найпотужніші українські діаспори з розгалуженою системою національної освіти й виховання підростаючих поколінь. Необхідно враховувати й те, що зарубіжні українці сьогодні є важливим інтелектуальним, демографічним, етносоціокультурним та інформаційним ресурсом нашої держави й ефективним чинником творення її позитивного іміджу у світовому часопросторі. Проблеми становлення і розвитку дошкільної освіти й виховання в Україні висвітлено в дослідженнях Артемової, 2006; Бондар, 2006; Дічек, 2012; Лисенко, 2006; Пісоцької, 2004; Поніманської, 2015 та ін. У працях сучасних учених, зокрема, схарактеризовано умови формування теорії та практики суспільного дошкільного виховання в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. (Попиченко, 1998); виокремлено етапи становлення дошкільного виховання в Східній Галичині 1869–1939 рр. (Нагачевська, 1995), в Закарпатті часів австро-угорської державності (Рего, 2006), суспільного дошкільного виховання на Волині в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. (Бубін, 2015); розкрито еволюцію дошкільної педагогічної освіти в Україні у 1905–1941 рр. (Улюкаєва, 2007); проаналізовано організаційно-педагогічні умови освітньої діяльності дошкільних навчальних закладів нового типу кінця ХХ – початку ХХІ ст. (Березіна, 2018). Проте історію і життєдіяльність українських діаспор у США та Канаді, діяльність створених ними у чужомовному середовищі впродовж XX – початку XXI ст. численних освітніх, культурних, наукових, релігійних установ, закладів і товариств, дитячих і молодіжних організацій з чітко окресленою національнопатріотичною ознакою представники різних галузей вітчизняної науки почали активно досліджувати лише в умовах незалежної України. Найбільш вагомими здобутками серед них є праці Бигар, 2006; Біленкової, 2013; Богданюк, 2014; Василик, 2016; Деренько, 2016; Джус, 2018; Євтуха, 2003; Заставного, 1999; Заячук, 2004; Зубика, 2018; Кізин, 2009; Ковальчук, 1993; Лановика, 1999; Макара, 2006; Марушкевич, 1999; Мерфі, 2010; Михайленко, 2000; Недужка, 2009; Нич, 2015; Палійчук, 2008; Піц, 2009; Романюк, 2015; Руснака, 2000; Стражнікової, 2006; Трощинського, 1999; Шевченка, 1999 та ін. Однак поза увагою вчених залишилася діяльність українських дошкільних навчальних закладів у США та Канаді. Лише окремі її аспекти висвітлені в дослідженнях Онкович, 2003; Руснака, & Романюк, 2002; Чепіль, 2015. Теоретико-методичні засади української дошкільної освіти і виховання у США та Канаді складають ідеї, положення і рекомендації, викладені в працях Андрушків, 1980; Головінського, 1965; Горохович, 1992; Грабка, 1979; Грабовенської, 1970; Долішної, 1974; Жарського, 1965; Климишин, 1969; Кульчинського, 1961; Лещишин, 1980; Ломацького, 1957; Мацьківа, 1966; Мончак, 1965; Назарка, 1961; Пастернакової, 1965; Пеленської, 1966; Петрів, 1965; Пилипишин-Літепло, 1985; Пікас, 1979; Смеречинської, 1976; Ципівник, 1967; Чумака Р., & Чумака Я., 1977; інших педагогів, учених, виховників, громадських діячів українських діаспор у цих країнах. У той же час вивчення наукових джерел, цілісний історико-педагогічний аналіз процесу становлення й розвитку української дошкільної освіти й виховання у США та Канаді дав можливість виявити низку суперечностей між: об’єктивною потребою наукового аналізу й осмислення прогресивних ідей і досвіду українців США та Канади в галузі дошкільної освіти й виховання підростаючих поколінь та недостатньою увагою вчених до їх вивчення; зростаючими запитами сучасного суспільства і батьків до вдосконалення діяльності закладів дошкільної освіти в складних реаліях сьогодення України та епізодичним використанням у цьому процесі позитивних напрацювань педагогів українського зарубіжжя; нагальними потребами формування гармонійно розвиненої особистості українця в діаспорі, справжнього громадянина країни проживання й патріота України та невідповідністю його науково-методичного і дидактичного супроводу.