Стаття присвячена теоретичному розгляду й аналізу позитивних результатів / наслідків входження інклюзивної освіти до загальної освітньої системи різних країн та проблем і труднощів, які найчастіше проявляють себе у цій ситуації. Констатується, що незважаючи на прийняті законодавчі акти, як міжнародного, так і місцевого рівнів, що регулюють впровадження системи інклюзивної освіти до навчального процесу, практична їх реалізація відстає як у нашій країні, так і в світі (з огляду на зміст робіт науковців, що стосуються реалізації інклюзивної освіти в інших країнах). Зазначається, що для ефективного та результативного включення інклюзивної освіти до загальної навчальної системи країни необхідно створити потрібні умови: підібрати надійні методи, форми і засоби для інклюзивного навчання, адаптувати чи модифікувати навчальні плани і програми до потреб усіх дітей, забезпечити відповідну підготовку вихователів / учителів і необхідний супровід дітей з особливими потребами та сформувати сприятливий психологічний клімат у групі дітей (дитячої дошкільної установи, школи, вишу тощо). Узагальнено розуміння поняття інклюзії – це структурно та змістовно складне, комплексне явище, що передбачає поєднання відповідно підготовленого й організованого процесу інклюзивного навчання, створення сприятливих педагогічних і психологічних умов для його ефективності, урахування в ньому інтересів, потреб і можливостей усіх дітей (здорових та з особливими потребами), розуміння того, які якісні критерії можна використати для оцінки показників досягнень усіх дітей в його результаті. Зроблено висновок, що успішне і ефективне запровадження інклюзивної освіти можливе лише за зміни ставлення до цього процесу та усіх його об’єктів зацікавлених у ньому та причетних до його реалізації осіб як у мікро- (дитяча дошкільна установа, школа, виш тощо), так і макромасштабі – країни, у якій це відбувається, яка обирає і прокладає власний шлях до прийняття та реалізації інклюзивної освіти.