Стаття присвячена теоретичному аналізу розуміння феномену довіри загалом та тлумачення в психології поняття соціальної довіри зокрема. Констатується, що єдина сформована концепція довіри в психологічні науці досі відсутня, що уможливлює різні оригінальні авторські наукові тлумачення цього явища. Зазначається, що, зважаючи на різні визначення довіри та її особливостей відомими науковцями, соціальну довіру можна трактувати як упевненість людини / громадськості у надійності та порядності політичної еліти, соціальних інститутів і систем соціуму, їх здатності послідовно гарантувати соціальну безпеку життя людей та дотримуватися даних їм зобов’язань. А також обставина, що важливою ознакою суспільної / соціальної довіри є її знеособленість, деперсоналізованість і загальність, через що основою її формування не завжди стає власний досвід людини: оскільки можливість попередньої оцінки чи перевірки об’єкта довіри (який постійно розвивається і змінюється) тут відсутня. Увага звертається на те, що науковці, визначаючи непересічну роль соціальної довіри у функціонуванні та розвитку соціуму, наголошують, що інтерес до неї зростає переважно у період суспільних криз та активізації соціальних ризиків. Зроблено висновок, що важлива роль довіри в соціумі – у ситуації об’єктивної нестабільності, непередбачуваності трансформації та неконтрольованості змін соціальної системи зробити можливою психологічну безпеку життєдіяльності людини та майбутній прогресивний розвиток соціуму, зменшивши ризики невизначеності; що серед пропонованих ученими різних видів соціальної довіри ми (згідно рівня узагальненості об’єктів довіри) виділяємо: довіру до інших людей; довіру до соціальних інститутів і організацій; довіру до соціальних систем (складових систем соціуму); довіру до суспільства в цілому та довіру до світу.