Відповідно до Загальної декларації прав людини, кожна людина володіє правами і свободами з моменту її народження. Тому права дитини є категорією прав людини і витікають із гідності та неповторності кожної дитини як людської особистості. Протягом усього періоду еволюції людства соціальний та правовий статус дітей характеризувався майже повною відсутністю їх громадянських прав. Перші спроби впровадження норм, які б регламентували міжнародний захист дітей, були зроблені Лігою Націй після Першої Світової війни – 26 вересня 1924 р. було прийнято Женевську Декларацію прав дитини. Вона містила п’ять програмних пунктів, і фактично визначала обов’язки дорослих щодо дітей. Після Другої Світової війни, 20 листопада 1959 р., Генеральною Асамблеєю ООН, в якості розширення Женевської декларації було проголошено нову Декларацію прав дитини. Порівняно з Женевською Декларацією 1924 року, вона була більш досконалою і широкою. З часом рівень соціального та культурного розвитку суспільства, поява нових проблем становища дітей, показали, що нам необхідні певні правові документи, де б на основі юридичних норм було закріплено заходи та способи захисту прав дітей. Тому у 1989 році Генеральною Асамблеєю ООН приймається Конвенція ООН про права дитини, яка і до сьогодні є фундаментом для міжнародного захисту прав дитини. Конвенція стала першим міжнародним документом, в якому найбільш широко закріплюються права дітей: не тільки економічні, соціальні та культурні, а й цивільні і політичні. На відміну від декларацій 1924 і 1959 років, Конвенція встановила чіткі правові норми. Ці норми обов’язкові для дотримання усіма державами, які її ратифікували. Об’єктом діяльності по захисту прав дитини виступають різні категорії дітей, насамперед соціально незахищені діти. Суб’єктом діяльності із захисту прав дитини зазвичай виступає держава та різноманітні уповноважені нею установи. Соціальні педагоги навчальних закладів саме ті фахівці, котрі представляють інтереси дитини у разі загрозливих для неї умов перебування в сім’ї, ініціюють рішення про вилучення дитини з таких умов проживання, відстоюють інтереси дитини в суді, під час розлучень тощо. Соціально-правовий захист полягає у системі соціально-правових заходів і гарантій за посередництвом державних органів, громадських організацій та соціальних педагогів щодо забезпечення реалізації й охорони прав і свобод дітей, які гарантовані законодавством України.