Стаття присвячена теоретичному аналізу розуміння явища перфекціонізму в психології та емпіричному дослідженню можливого зв’язку перфекціонізму з процесом емоційного вигорання особистості. Наголошується, що перфекціонізм є відносно новим предметом дослідження в психології, тому зміст цього поняття досі залишається недостатньо точним і остаточно не визначеним (може містити перелік великої кількості окремих характеристик, які не завжди логічно поєднуються із самим поняттям перфекціонізму) в науці. Ми схильні розуміти перфекціонізм як комплексне, інтегральне та багатовимірне явище, основними ознаками якого науковцями прийнято вважати прагнення людиною досконалості та найкращого результату в усьому, встановлення нею найвищих стандартів власної діяльності, з одного боку, та її страх як потерпіти в цьому невдачу, так і того, що це стане очевидним для оточуючих. При цьому перфекціоніст ніколи не буває задоволений досягнутим результатом, від чого страждає його самооцінка. Зазначається, що перфекціонізмом варто вважати лише його патологічний варіант, тоді як те явище, яке науковці тлумачать як нормальний перфекціонізм, може виявитися не власне перфекціонізмом, а прагненням самореалізації особистості. За результатами проведеного емпіричного дослідження зроблено висновки, що перфекціонізм (як загалом, так і в окремих його видах), за виключенням адаптивного / нормального перфекціонізму, можна розуміти як один із суттєвих за значенням чинників / передумов емоційного вигорання особистості; що процес емоційного вигорання почався більше, ніж у 85 % респондентів, а також що дівчата виявляють схильність до перфекціонізму та емоційного вигорання більше, ніж юнаки.