Проблему здоров’я людини в широкому розумінні світова спільнота відносить до кола глобальних. Серед причин зниження стану здоров’я – соціально-економічні й екологічні чинники, неефективна стратегія охорони здоров’я й недоліки в системі освіти. Також незаперечний і той факт, що майбутнє кожної країни, її політичний, економічний та культурний рівні залежать від того, наскільки вона створює сприятливі умови для повноцінного розвитку й щасливого життя молоді [ 7; 9; 10]. Сьогодні відбувається активний пошук нових форм і методів фізичного виховання, які б сприяли підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців у закладах вищої освіти, ефективному зменшенню дефіциту рухової активності студентів, що є однією з причин різного роду відхилень у їхньому здоров’ї. Аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел дав змогу визначити значний досвід, накопичений у теорії й практиці збереження та зміцнення здоров’я [6; 10; 11]. У наукових працях обґрунтовано методики формування культури здоров’я, визначено основні умови створення здоров’язберігального освітнього середовища, розроблено вимоги до здоров’язберігальної діяльності [1; 9; 10], рекомендовано програми зміцнення здоров’я молоді засобами фізичної активності [4; 8; 11]. Результатом навчальної діяльності є формування здоров’язберігальної компетенції [2]. У наукових працях [2; 7; 9] констатовано, що ефективним способом зміцнення та збереження здоров’я студентської молоді є організація навчально-виховного процесу на основі компетентнісного підходу, який створює стійку мотивацію до здоров’язбереження, самовизначення особистості в здоровому способі життя, озброює засобами й методами, що забезпечують фізичне й психічне благополуччя індивіда. Реалізація цього підходу передбачає формування під час навчання ключових компетенцій, зокрема здоров’язберігальної компетенції. Проте, в сучасній науковій літературі недостатньо аргументовано відомості щодо складників і методики формування здоров’язберігальної компетенції студентів вищих навчальних закладів.