У статті комплексно досліджено явище синтаксичного ускладнення структури простого речення напівпредикативними ад’єктивними компонентами (традиційно – відокремленими прикметниковими і дієприкметниковими зворотами), що їм притаманна потенційна предикативність. Автори визначають прості речення, ускладнені напівпредикативними ад’єктивни- ми компонентами, як актуалізовані через відокремлення однолексемні або кількаслівні синтаксичні утворення, що постали внаслідок згортання простого елементарного речення в нереченнєву пропозицію, центральну позицію в якому посідає вторинна предикатна синтаксема у формі ад’єктива, граматично та семантично пов’язана з базовою частиною простого ускладненого речення (через категорії відносної темпоральності, відносної модальності та часткової персональності). Напівпредикативність визначено як синтаксичну категорію простого ускладненого речення із формальними ознаками: оформленням за певною граматичною схемою, наявністю інтонації відокремлення, синтаксичною автономністю і розчленованістю. У статті встановлено, що ад’єктиви як вторинні предикатив семантико-синтаксичній структурі простого речення функціюють як одновалентні чи полівалентні одиниці. Ад’єктивні структури, що володіють значеннєвою та структурною поліфункційністю, передбачають формування дво-, три, чотири- та п’ятикомпонентних моделей. У процесі дослідження якісного складу напівпредикативних ад’єктивних конструкцій унаочнено моделі приєднання до вторинних предикатів валентно зумовлених / не зумовлених синтаксем. Автори пропонують типологію моделей валентних потенцій ад’єктива, виокремлюючи різнокомпонентні сполучення вторинного предиката з субстанційними синтаксемами (суб’єктною, об’єктною, адресатною, інструментальною, локативною), або адвербіальними синтаксемами із часовим, причиновим, допустовим, цільовим, умовним, порівняльним і характеризувальним значеннями.