Окреслено параметри кінематографічного дискурсу творчого доробку Валер'яна Підмогильного (1901–1937): від першої екранізації «Доброго Бога» (1990) до фільму «Іди по воді» (2019), знятого за мотивами оповідання «В епідемічному бараці». Акцентовано на кінематографічній актуалізації творчості та біографії В. Підмогильного останніх десятиліть, зумовленої новою історичною ситуацією, прагненням по-новому рецептувати творчість яскравого представника «Розстріляного відродження». Підкреслено, що аналіз специфіки інтермедіального перекодування оповідання «Гайдамака» в однойменний короткометражний фільм 2011 р. режисера Романа Синчука засвідчив ряд трансформацій та модифікацій на рівні хронотопу, композиції, персоносфери та сюжетотворення. Розпочинаючи кінооповідь з допиту Олеся, кіномитці порушують сюжетну структуру оповідання, відповідно посилюють рівень драматичної напруги кінонарації. Передісторію ж потрапляння хлопця в полон подано у ретроспекції. Твір В. Підмогильного зазнає й певного редукування, зокрема кіноавтори уникають внутрішніх монологів Олеся, концентруючись натомість на формуванні романтично-героїчного образу справжнього гайдамаки. Фіксується активне використання різноманітних образів-деталей (кулон, щоденник, вірші, дзеркало, годинник, пістоль, чоботи, бритва, опале листя), які збагачують кінотекст яскравими кінообразами та кінометафорами. Водночас вони допомагають послідовно моделювати зовнішній та внутрішній світ персонажів, насичують фільм колізіями та подієвістю. Модифікується й фінал кінотексту, позаяк його залишають відкритим на піку емоційного (рецептивного) напруження: розстріл Олеся здійснюється холостими набоями, а серед катів – його товариш Василь. Акцентовано, що режисеру Роману Синчуку та кінематографічному колективу вдалося переконливо відтворити багатогранну специфіку складної епохи, уміло перенести на кіноекран головний задум Валер'яна Підмогильного – розкрити еволюцію неповторної індивідуальної особистості в конотації з темою повстанського руху в Україні.