Формально-синтаксичні особливості вокативних речень в історичних романах Павла Загребельного
Abstract
У процесі дослідження встановлено, що у текстах історичних романів прозаїк використав як непоширені,
так і поширені за будовою типи односкладних речень апеляції. Головний член звертальної синтаксичної кон струкції може бути виражений іменником (найчастіше), займенниковим іменником, субстантивованим при кметником, дієприкметником, а подекуди й – прикладкою у формі однини та множини. Непоширені вокативні
речення представлені двоякою структурною моделлю: однослівні, тобто лише головний член речення, та наяв ністю поряд з головним членом вигука або частка як лексико-семантичного виразника емоційності при оцінній
характеристиці адресата мовлення. Поширені (кількаслівні) вокативні синтаксичні конструкції мають значно
більшу варіантність формальних виявів, оскільки їх структура може містити узгоджені означення, виражені
зазвичай прикметниками і займенниковими прикметниками, чи додатки, або й водночас обидва вказані ком поненти. Також виявлено, що для створення ефекту емоційного впливу на читача автор використовує метод
нанизування однослівних чи кількаслівних односкладних речень апеляції, утворюючи цілі ряди звертань. Нанизу вання ‒ це, як правило, повторення абсолютно однакових синтаксичних одиниць або дуже семантично схожих
між собою. Спостережено, що при позитивній оцінці персонажа роману ряди вокативних речень забарвлюють
контексти піднесеними, патетичними тонами, а при негативній характеристиці відчутною стає тенденція
наростання різних емоцій, зазвичай гніву, страху, жалю, туги тощо. Підсумовано, що найбільш вживаними у
текстах історичних романів Павла Загребельного є однослівні вокативні речення, речення з означальними поширю вачами і так звані повторювальні ряди речень.