У статті визначено, що показники регіонального розвитку в Україні свідчать про нагальну потребу застосування регуляторних впливів для запобігання надмірній диференціації та подальшого збереження інтегрованого економічного простору. З цією метою досліджено підходи до систематизації та узагальнення теорій регулювання диспропорцій розвитку регіонів, що дозволяє підібрати ефективні методи зменшення цих диспропорцій і залежно від їх масштабів та на їх основі формувати сценарії стратегічного розвитку регіонів. Уточнено сутність соціально-економічного розвитку регіонів України. Розглянуто нерівномірності розвитку регіонів у країні. Розширено понятійно-категоріальний апарат стратегічного управління соціально-економічним розвитком регіонів та обґрунтовано методологічні засади використання позитивних рис диспропорційності розвитку через вплив їх на соціально-економічну структуру регіону та міжрегіональні зв’язки. Обґрунтовано необхідність дослідження соціально-економічного розвитку регіонів (областей, міст, районів), реструктуризації й вдосконалення господарських комплексів регіонів у соціально-економічному напрямі розвитку економіки та підвищення потреби в детальній інформації про техніко-економічний, соціальний та екологічний потенціал відповідних регіонів. Означено роль державних органів управління у впливі на регіональні відмінності. Визначено площини прояву регіонального розвитку: диференціація регіонів України за рівнем розвитку вимагає диференційованого підходу до реалізації регіональної державної політики шляхом підвищення самостійності регіонів у визначенні довгострокових стратегій соціально-економічного розвитку та у виборі засобів їх реалізації. Окреслено основні заходи для формування стратегічного підходу до управління розвитком регіонального господарського комплексу, вирівнювання економічної ситуації в усіх регіонах, раціонального використання виробничо-ресурсного потенціалу регіону, досягнення сталого економічного зростання та покращення соціально-економічних показників рівня життя громадян України