У другій половині XX на початку XXI століття особливо активно бандура набувала популярності як ансамблевий та сольний інструмент, у цей період відбувалось з’єднання фольклорних елементів музики із академічними жанрами в новому бандурному репертуарі. Завдяки цьому відбувалось розширення бандурного репертуару виконавців шляхом аранжування класичних творів, сюди входили і скрипкова музика, і гітарна, арфова та фортепіанна. Митці-педагоги відігравали важливу роль у розвитку академічної бандури. У зв’язку із продовжувався розвиток технічного новаторства, що зумовило перегляд жанрів концертного виконавства та сприяло творчим експериментам музикантів та композиторів. Як відомо, що перекладати музичні твори не легко та цей процес несе в собі серйозну відповідальність. До його мети входить пошук характерних оригіналу звучань, перспектива поліпшення арсеналу музичних відтінків бандури новими прийомами виразності і донести до самого бандуриста-виконавця фортепіанних, духових, вокальних, скрипкових творів. Завдяки широкій звуковій палітрі бандури, дані твори здобувають шанс на нове життя, відновлюючи привабливість та своєрідність перекладених творів, відгукуючи характерні звучання оригіналу, поглинаючи в себе неповторне емоційне напруження, специфічність фразування, особливості штрихів.