У зв’язку із сучасною тенденцією розвитку суспільства увага звертається до тих якостей особистості, які несуть провідну роль у розвитку особистості. Самооцінка є частиною фундаментальних рис особистості, яка тлумачиться як особистісне утворення, яке регулює поведінку людини та певним чином відображає особливість її внутрішнього світу. Самооцінка впливає на взаємини людини з оточенням, її самокритичність, самоактуалізованість та ставлення до її успіхів та поразок, а отже й визначає успішність діяльності людини і якість її розвитку. Самооцінка безпосередньо визначає й центральну потребу людини – у самоактуалізації, яка являється прагненням людини до викання тих діянь, які її вдовольняються, які відповідають тому, на що вона претендує. Вперше про самооцінку заговорив Вільям Джеймс, як про образ себе в середині самої особистості людини та виділяв 3 частини структури особистості:  складники особистості;  реакція на відчуття цих складників;  поведінка, яка обумовлена обома елементами. В тому числі й Карл Роджерс брав участь у формуванні обґрунтування самооцінки. Він визначав головною мотивацією людини прагнення до самоактуалізації. Розвиваючи можливості свого «Я», людина призводить до реалізації своїх здібностей, які, своєю чергою, роблять людину незалежною, особливою, компетентною та самодостатньою. Проблема самооцінки має велике значення для психології кожної людини, а отже й для усього людства в цілому, адже від розвитку самооцінки безпосередньо залежить успішність діяльності особистості, суттєво впливаючи на її результати. Від самооцінки залежать і реакції людини на її успіхи та поразки, її думки стосовно своєї ефективності в особистому чи професійному житті, що, своєю чергою, регулює успіх людини в цілому.