Початок ХХІ століття характеризується вступом людства в нову еру інформаційного суспільства, прикметною ознакою якого є глобальне поширення мас-медіа у всіх сферах життєдіяльності суспільства і окремої особистості. Технологічний прогрес зумовив парадоксальні зміни у спілкуванні між людьми, формування й стрімкий розвиток нового комунікативного простору, який набув сьогодні глобальних масштабів. Водночас комунікація перейшла в інший вимір – віртуальний, що дає можливість одночасно спілкуватися мільйонам зацікавлених осіб. Згідно з результатами досліджень Київського міжнародного інституту соціології, 62% дорослого населення України користуються Інтернетом. Серед людей віком 18-39 років цей показник складає 91%. Засоби масової інформації активно впливають на свідомість людей, маніпулюють ними, привертаючи увагу лише до певних фактів. Статистичні дані засвідчують, що тривалість обміну інформацією, яка передається за допомогою медіатехнологій, перевищує 11 годин на день, а телевізор увімкнений у квартирах / будинках у середньому впродовж 7 годин 38 хвилин щодня. Діти віком від двох до дванадцяти років у середньому дивляться телепередачі 25 годин на тиждень. Тобто значну частку свого часу вони проводять у віртуальному світі, не пов’язаному з навчанням і реальним життям. Цей нагальний виклик сучасності змушує педагогів звернути особливу увагу на медіа, оскільки вони всебічно, потужно і в той же час неоднозначно впливають на духовний світ особистості, стають засобом дистанційної і джерелом неформальної освіти. Водночас досвід упровадження складових медіа в освітній процес засвідчує, що вони можуть успішно сприяти розв’язанню проблеми підготовки людини до спілкування із засобами масової комунікації під час соціалізації, а це, в свою чергу, дозволить, по- перше, захистити дітей від потенційно шкідливих ефектів медіа, по-друге, виховати споживача медіапродукції, здатного вміло використовувати засоби масової комунікації, тому що більшість інформації людина отримує саме через різноманітні медіа і, зокрема, через Інтернет. У зв’язку з цим формування й розвиток медіаграмотності має розглядатися у комплексі з оволодінням сучасними інформаційно-цифровими технологіями, тобто йдеться про формування в особистості інфомедіаграмотності. Власне тому формування особистості інформаційного суспільства ХХІ століття, спроможної правильно орієнтуватися в бурхливому потоці неоднозначної інформації адекватно реагувати на неї, виступає провідним завданням педагогів відповідно до законів України «Про освіту» (2017) та «Про повну загальну середню освіту» (2020), Концепції «Нова українська школа» (2016), Концепції розвитку педагогічної освіти (2018), Концепції впровадження медіаосвіти в Україні (2016) й інших нормативно-правових актів. У сучасних соціальних обставинах процес навчання повинен спрямовуватись на гармонійний розвиток учня, задоволення його всебічних запитів та інтересів. Посилює зростання ролі медіаграмотності в життєдіяльності людини модернізована Європейською Радою у 2018 р. Директива про аудіовізуальні засоби масової інформації (Audiovisual Media Services Directive). Вона закликає держави-чени ЄС сприяти розвитку навичок медіаграмотності у населення (стаття 33). Адже медіаграмотність/інфограмотність визначається інструментом розширення можливостей здобувачів освіти, підвищення їхньої обізнаності та сприяння протидії, наслідкам дезінформаційних кампаній і фальшивих новин, що набули масового поширення особливо зараз, в умовах, повномасштабної російсько-української війни і посилення ворожої агресії в інформаційному просторі.