Сім’я є одним із соціальних інститутів, психологічна сутність якого розглядається у багатьох дослідженнях. Уклад сімейного життя, взаємини між членами сім’ї, зокрема між самими дітьми, якщо їх у сім’ї кілька, справляють значний вплив на психосоціальний розвиток особистості, який розглядається як процес психічного розвитку дитини в умовах соціальних взаємин. Проблема взаємин дітей у сім’ї потребує постійної уваги з боку психологів, особливо у сучасних умовах глибоких змін інституту сім’ї та стійкої тенденції зростання відхилень у розвиткові дітей. Теоретичний аналіз результатів психологічних досліджень за даною проблемою свідчить, що вивчення сиблінгової взаємодії здійснювалося у різних напрямках. Досліджувався вплив даної взаємодії на психосоціальний розвиток особистості. Психологи одностайні у трактуванні важливості впливу сиблінгової взаємодії на психосоціальний розвиток дітей. Зокрема, доведено, що на розвиток дитини зі збільшенням кількості дітей у сім’ї зменшується вплив батьків та зростає вплив сиблінгів (А.Адлер, Й.Рембовський, Л.М.Сазонова, Є.Стотленд, В.Томан та ін.). З’ясовувалися також чинники, які визначають специфіку сиблінгової взаємодії (Т.І.Думітрашку, О.Л.Кононко, Р.Мей та ін.). Психологи намагалися розкрити особливості взаємин дітей у сім’ї та виникнення між ними мотиву суперництва (Г.Т.Хоментаускас). Підкреслюється, що дитячі взаємини забарвлені як особливою прив’язаністю та любов’ю, так і конкуренцією та заздрістю. Хоч усі погоджуються з тим, що рідні брати і сестри чинять значний вплив на життєве самовизначення особистості, однак найбільш важливі аспекти з вказаної проблеми у психологічній літературі представлені не досить широко. 4 Розкриття значущості сиблінгової взаємодії здійснювалося у контексті психологічної адаптації дітей до школи. Це пов’язано, по-перше, з тим, що потрібно підтвердити чи спростувати залежність рівня адаптації дитини від її взаємодії зі сиблінгом, по-друге – з метою розв’язання гострої проблеми психосоціальної адаптації дітей, яка актуалізується у перехідному періоді від дошкільного до молодшого шкільного віку, а саме, при їх вступі до школи. Шкільна дезадаптація дитини може бути джерелом її тривожності, невпевненості, пригніченості, очікування неприємностей, побоювання неуспіху в навчанні та міжособистісному спілкуванні з однокласниками, що значною мірою провокує почуття неповноцінності, становлення у дитини негативного образу “Я”. Все це викликало інтерес до проблеми взаємодії дітей у сім’ї у структурі шкільної адаптації.