Педагоги українських дошкільних установ в умовах діаспори чітко розуміють, що завданням виховання дитини до 6-річного віку є надання їй різноманітних сприятливих для розвитку й корисних для неї самої якостей. Тому вихователі сприяють засвоєнню дитиною таких знань, умінь та навичок, які б допомогли їй у майбутньому успішно підготуватись до початкової школи. Оскільки головне завдання українського дошкілля полягає в розвитку особистості дитини засобами українознавства, то відповідно й вчителька (вихователька) повинна добре володіти українською мовою та всіма дисциплінами. Крім того, організатори рідномовного шкільництва ставлять надзвичайно високі вимоги до особистості виховника, адже від його праці залежить доля підростаючого покоління, а, отже, доля етнічної спільноти. Розвиток національної освіти XX ст. в українському зарубіжжі США та Канади досліджували науковці української діаспори та України – М. Вербова-Онух, А. Горохович, І. Петрів, С. Романюк, І. Руснак, І. Стражнікова, Р. Чумак та ін. Проблематикою українського дошкілля за межами материзни займались А. Богачевська, І. Головінський, М. Долішна, А. Книш, І. Пеленська та ін. Про важливість розвитку та вдосконалення професіограми педагога-вихователя дошкільного закладу наголошували в своїх працях М. Грабко, Я. Грабовенська-Телепко, Б. Мончак., М. Пастернакова, Д. Чередниченко. Цінуючи результати наукових досліджень вищеназваних науковців, вважаємо за доцільне глибше дослідити й обґрунтувати необхідність підвищення особистих та професійних якостей спеціалістів у галузі дошкільного виховання.