В умовах розвитку інформаційного суспільства, коли людині доводиться постійно справлятися з потоками різноманітної за змістом та важливістю інформації, водночас адекватно реагуючи на ситуацію нестабільності і невизначеності, пристосовуючи до її подекуди руйнівної дії на людину і соціум загалом, дуже важливою якістю особистості виступає її здатність до керування собою, своїми емоціями, думками, внутрішніми ресурсами, вчинками, діями та поведінкою, здатність до самоуправління. Об’єктивними передумовами розвитку самоменеджменту в сфері управління (управлінських знань) можна вважати постійне збільшення динамічних процесів в організаціях та використання інноваційних підходів, що ставлять нові й усе більш складні вимоги до працівників; зростаючі психологічні навантаження на менеджерів, що вимагають навичок керування собою, необхідність розвитку творчого потенціалу працівників і постійної праці над ним, його вдосконаленням. Розвиток і використання самоуправління поліпшить управлінську діяльність; дозволить різні завдання вирішувати спільно, додасть гнучкості прийнятим рішенням, дозволить використовувати один ресурс як заміну того, якого бракує, поліпшить перебіг реалізації різних програм та зменшить час, відведений на це, удосконалить використання часу; дозволить використати для цього оптимальний темп роботи, зорієнтованої на спільне благо. Тоді як необхідність розвинутого самоуправління кожної зрілої особистості є очевидним. Це передумова не лише до оволодіння професійною діяльністю та досконалості у своїй професії, оптимального управління своїм часом, основний аспект самоорганізації особистості, це передумова саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації особистістю своїх здібностей і потенцій, оптимальне використання свого творчого потенціалу, досягнення життєвої мети. Крім того, людиною, яка сама здатна керувати собою, своєю поведінкою, спілкуванням та діяльністю немає ні необхідності, ні можливості керувати ззовні. Вона самодостатня та самостійна. Кожна людина тією чи іншою мірою виявляється здатною до самоуправління. На цей процес можуть впливати різні (зовнішні та внутрішні) фактори, проте самоуправління особистістю здійснюється цілеспрямовано, досить організовано і не стихійно, непродумано, хоча й з урахуванням зовнішніх впливів. І в результаті реалізації здатності до самоуправління людина отримує можливість перетворювати невпорядковані та випадкові зовнішні ситуації на цілеспрямовані, систематизовані та цілком здійснювані завдання та цілі, сприймаючи їх як здатність до подальшого власного саморозвитку та самовдосконалення. Науковці досліджували вплив самоменеджменту на планування діяльності організацій і менеджерів, процес прийняття ними стратегічних рішень, здійснення необхідного контролю за процесом і результатами діяльності, власним життям і багато різноманітних інших питань, дотичних до проблеми самоуправління. Це такі вчені, як Л.Зайверт, В.Колпаков, М.П. Лукашевич, О.Хроленко, В.Карпичев, К.Кінан, Л.С. Кирій, В.С. Мазур, Ю.М. Комар, А.Кредісов, Л.Н. Албасова, С.Н. Калюгіна, І.Аленсон, О.І. Бабчинська, А.К. Мідляр, М.Вудков, Д.Френсіс, О.В. Горпинич, А.Бішоф, К.Бішоф, Н.С. Васиньова, В.О. Грищенко, І.Л. Добротворський, М.С. Дороніна, В.І. Пересунько та багато інших. Проте варто зауважити, що частіше досліджується саме управлінський самоменеджмент, тоді як аналізу особистісного процесу самоуправління науковці приділяють порівняно небагато уваги, хоча важливість проблеми здатності особистості до управління своєю діяльністю, спілкуванням та життям загалом важко переоцінити, що й доводить актуальність нашої роботи. Отже, об’єктом нашого дослідження є явище самоуправління. Предмет аналізу роботи – психологічні особливості проявів самоуправління особистості. Мета цієї роботи – здійснити теоретичний аналіз різних аспектів розуміння проблеми самоуправління в психології та провести емпіричне дослідження взаємозв’язку здатності особистості до самоуправління з іншими її характеристиками. Для досягнення мети магістерської роботи ми послідовно розв’язували такі основні її завдання: 5 проаналізувати наукову психологічну літературу, що стосується проблеми самоуправління; 6 охарактеризувати поняття самоуправління, визначити його критерії, рівні та прояви; 7 організувати та провести емпіричне дослідження за проблемою проявів здатності особистості до самоуправління в умовах організаційної діяльності; 8 опрацювати його результати, проаналізувати їх; 9 узагальнити отримані дані у висновках до роботи. У магістерському дослідженні перевірялася така гіпотеза: припускаємо, що існує зв’язок між розвитком здатності особистості до самоуправління та іншими її диспозиційними характеристиками.