| dc.description.abstract | Актуальність даної роботи пов’язана насамперед з тим, що на момент
написання цієї роботи в Україні триває повномасштабна війна через військове
вторгнення Російської Федерації 24 лютого 2022 року. На прикладі України
(Куницький, 2022) бачимо, що волонтерство у воєнний час є особливим
сегментом тилового забезпечення не лише збройних сил країни, а й
громадянського, економічного та гуманітарного забезпечення. Волонтери
буквально рятують життя, і їхня робота є цінним передовим ресурсом, але
водночас і одним із найбільш стресових. Хоча волонтерство в Україні набирає
обертів після Революції Гідності, що підтверджено дослідженням GfK в
Україні, проведеним на замовлення ООН у 2014 році (кількість українців, які
колись були волонтерами, коливається від 6 до 23%). Це також означає, що
велика кількість українців займається добровільною, некомерційною,
неоплачуваною діяльністю, яка мотивується передусім власними
переконаннями та має суспільно корисну, а не особисту орієнтацію. Ця
діяльність має найвищий ризик вигорання порівняно з іншими професіями.
У воєнний час, окрім психологічного випробування волонтерства,
додається фізичне та емоційне навантаження, постійні загрози життю та
ймовірність емоційного вигорання. Одним із основних симптомів вигорання є
сильне виснаження та відчуття неефективної та марної роботи з підвищеним
рівнем травми (Maslach, 1993), що може призвести до небажання волонтерів
продовжувати свою діяльність, що відіграє важливу роль у воєнний час. Огляд
досліджень Awa, Plaumann і Walter (2010) показав, що 80% програм втручання з
вигорання спрямовані на зменшення вигорання, і що програми, зосереджені на
самій людині, були менш ефективними в короткостроковій перспективі (6
місяців або менше). Це свідчить про те, що такі програми є корисними та
можуть бути вдосконалені. Дослідження емоційного вигорання волонтерів має
соціальне та наукове значення, що обумовило вибір теми дослідження «Прояви
синдрому емоційного вигорання та рівень травматизації в волонтерів під час
війни» | uk_UA |
